Історик Січі Запорізької(160 років від дня народження Дмитра Яворницького)

"Все знесу, все перетерплю,

А землю козацьку не кину"

 Д. Яворницький

    6  листопада 2015 року минає 160 років від дня народження Дмитра Івановича Яворницького – українського археолога, етнографа, фольклориста, лексикографа, письменника, дослідника історії українського козацтва.  Характеризуючи багатогранну діяльність Яворницького, видатний український радянський поет-академік М. Т. Рильський влучно відзначив: "Це був учений і діяч з дуже широким колом інтересів: історик, археолог, фольклорист, етнограф, лексикограф, письменник-прозаїк, що пробував свої сили й у віршуванні. Але в центрі його уваги була історія Запоріжжя, в яке він був по-юнацькому закоханий". Протягом життя Д. І. Яворницький написав близько 150 праць. Найголовнішими з них є "Історія запорізьких козаків" (1892 - 1897), "Вольності запорізьких козаків" (1898), "Число і порядок запорізьких січей з топографічним нарисом Запоріжжя" (1884), "Іван Дмитрович Сірко - славний кошовий отаман війська запорізьких низових козаків" (1894) та інші. Зібравши численний фольклорний, етнографічний і лексикографічний матеріал, він підготував і опублікував розвідки: "Запоріжжя в залишках старовини та переказах народу" (1888), "Малоросійські народні пісні, зібрані в 1878-1905 рр." (1906) та інші. Дмитро Іванович був відомий також як письменник. У 1907 році побачив світ написаний ним роман "За чужий гріх", а у 1910 році - збірка поезій "Вечірні зорі. Потім з'явилися повісті і оповідання «Поміж панами». «Драний хутір» «Русалчине озеро» «Де люди — там і лихо», «Три несподівані стрічі»

  Його знало і щиро поважало чимало людей. Дружбою з ним пишались. Яскраві публічні виступи на історичну тематику, цікаві, часом інтригуючи публіцистичні та наукові твори - все це приваблювало до нього. Чуйність, відвертість і доброзичливість були характерними рисами дослідника. До останніх днів вчений дотримувався свого життєвого кредо: «Працюй, працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись назад; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого ні нагороди, ні подяки; працюй, поки служать тобі руки і поки б’ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь свого народу і на користь своєї Батьківщини…»

За матеріалами сайтів:

http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/24f17e2fbe745c83/

http://korolenko.kharkov.com/javor.htm

В фондах бібліотеки ім. М.В. Гоголя  можна ознайомитись з такими творами Д.І. Яворницького та літературою про нього:

 Яворницький Д.І. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний: пер. з рос. /

 Д.І. Яворницький. – Дніпропетровськ : Січ, 1991. – 70 с.

Яворницький Д.І. За чужий гріх: роман, повість, малюнки з життя /

Д.І. Яворницький. – Дніпропетровськ: Січ, 2006. – 600 с.

Яворницький Д.І. Із української старовини: науково-художня книжка /

Д.І. Яворницький; пер. з рос. Ю.Іванченка; мал. М. Самокиша,

С. Васильківського.  – К.: Веселка, 2001. – 176 с.

Яворницький Д.І.  Історія запорізьких козаків: у 3 т. / Д.І. Яворницький. –Львів : Світ, 1990.

Яворницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа /

Д.И. Яворницкий. – К.: Веселка,1995. – 447  с.

Про нього

Шаповал И.М. В поисках сокровищ / И.М. Шаповал. – М.: Сов. писатель, 1989. – 463 с.

Поет мислячий, гострий, глибокий ( Борису Олійнику – 80)

22 жовтня виповнюється 80 років Борису Іллічу Олійнику -  поету, громадському діячеві, академіку НАН України, голові Українського фонду культури, лауреату Державної премії СРСР і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Герою України. Він автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Лауреат міжнародних премій імені Сковороди ,«Дружба» , імені Давида Гурамішвілі, імені Шолохова, всеюгославської премії «Рицарське перо», премії імені В. І. Вернадського Фонду «Україна — ХХ століття». 

     Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівці на Полтавщині. Закінчивши середню школу, вступив на факультет журналіс­тики Київського університету. Ім'я Бориса Олійника з'явилося на сторінках республіканської преси в середині 50-х років. Фахова й літературна доля Бориса Олійника перетинається з журналом «Ранок», часописами «Вітчизна» та «Дніпро». Він працював також у редакції серії «Романи й повісті» видавництва «Дніпро», заступником голови правління Київської організації Спілки письменників України (СПУ), секретарем правління СПУ та Спілки письменників СРСР, водночас плідно займаючись поетичною, літературно-критичною та публіцистичною діяльністю. 

     Борис Олійник належить до поетів, яким пощастило за життя: їх видавали активно, охоче й часто щороку. Найвідомішими вважаються «Вибір», «Коло» , «Стою на землі», «Заклинання вогню», «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Поворотний круг», «Таємна вечеря», поема «Сім». В його творчості щедро втілився талант і погляд митця-публіциста, публіцистичної інтерпретації подій, реалій і явищ навколишньої дійсності.

За матеріалами сайтів:

http://narodna-osvita.com.ua/

http://www.ukrtvory.com.ua/oli.html

 Наші читачі можуть ознайомитись з такими творами поета, що є в фондах 

 бібліотеки ім. М.В. Гоголя:

      Олійник Б.І. Вибрані твори: у 6 т. / Борис Олійник. – К.: Просвіта, 2007.

      Олійник Б.І. Вибрані твори: у 2 т. / Борис Олійник. – К.: Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2006.

     Олійник Б.І. Вибрані твори: у 2 т. / Борис Олійник. – К.: Дніпро, 1985.

     Олійник Б.І. Біла мелодія: лірика / Борис Олійник. – К.: Укр. письменник, 1999. - 110 с.

     Олійник Б.І. Два роки в Кремлі / Борис Олійник. – К.: Сільські вісті, 1992. – 120 с.

     Олійник Б.І. Дума про місто: поема / Борис Олійник. – К.: Молодь, 1982. – 45 с.

     Олійник Б.І. Закликання вогню: поезії / Борис Олійник. – К.:Молодь, 1978. – 96 с.

     Олійник Б.І. Коло: поезії / Борис Олійник. – К.: Рад. письменник, 1968. – 103 с.

     Олійник Б.І. Криниці моралі та духовна посуха : статті, виступи, публіцистичні роздуми, інтерв'ю /  Борис Олійник. – К.: Рад. письменник, 1990. – 278 с.

     Олійник Б.І. На лінії тиші: поезії / Борис Олійник. – К.: Дніпро, 1972. –

221 с.

     Олійник Б.І. Основи: поезії / Борис Олійник. – К.: Дніпро, 2005. – 453 с.

     Олійник Б.І. Рух: поезії / Борис Олійник. – К.: Рад. письменник, 1973. –

74 с.

     Олійник Б.І. Сива ластівка: поезії / Борис Олійник. – К.: Веселка, 1995. – 127с.

     Олійник Б.І. Таємна вечеря: поезії ;1989 – 2000 / Борис Олійник. – К.: Парламентське вид-во, 2000. – 144 с.

     Олійник Б.І. У дзеркалі слова: поезії / Борис Олійник. – К.: Молодь, 1981. –

 80 с.

Фундатор українського професійного театру

(До 170-річчя з дня народження І. Карпенка-Карого)

"Сцена - мій кумир, театр - священний храм для мене!"

 (І. Карпенко-Карий)

29 вересня ми відмічаємо 170-річчя видатного драматурга, актора, режисера, одного із основоположників українського професійного театру, Івана Карповича Тобілевича (псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка “Назар Стодоля”, 1845 - 1907 ). Іван Карпович Тобілевич належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Іван Тобілевич виступив на літературних теренах на початку 80-х років уже зрілим майстром пера. Усе написане ним у різних жанрах протягом подальшої чверті століття, без жодних винятків, залишилося у золотому фонді української літератури.

Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського театру, бо Іван Карпенко-Карий був драматургом і актором, його брати - режисерами та акторами: Микола Садовський, Панас Саксаганський, сестра - актриса та співачка Марія Садовська-Барілотті. Завдяки діяльності цієї родини Україна нарешті отримала свій професійний театр, а завдяки Івану Карпенку-Карому - чудову драматургію.

Творча спадщина Карпенка-Карого включає оповідання "Новобранець"; драматичні твори (18 п'єс і 3 етюди): комедії "Розумний і дурень", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Суєта", "Житейське море", "Паливода XVIII століття"; драми "Бурлака", "Безталанна", "Наймичка", "Понад Дніпром", "Лиха іскра поле спалить і сама щезне", "Гандзя"; трагедії "Бондарівна", "Сава Чалий", а також критичні праці, рецензії і переклади. Творчість І. Карпенка-Карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. 

В бібліотеці ім. М.В. Гоголя можна ознайомитись із такими творами І. Карпенка-Карого:

Карпенко-Карий І.(І.К. Тобілевич) Твори в 3-х т. / Іван Карпенко-Карий. – К.: Дніпро, 1985.

До книг увійшли драматичні твори  на історичну  тематику, соціально-сатиричні комедії, а також ранні твори письменника і публіцистика.

Карпенко-Карий І.К. Драматичні твори / Іван Карпенко-Карий; вступ. ст., упоряд. і приміт. Р.Я. Пилипчука; ред. С.Д. Зубков. – К.: Наук. думка, 1989. – 608 с. - (Б-ка укр. літ. Дожовт. укр. літ.).

У книзі подані драматичні твори видатного українського драматурга І.К. Карпенка-Карого: ”Бурлака”,”Сава Чалий”, ”Безталанна”,”Хазяїн” та ін.

Карпенко-Карий І.К. Хазяїн: драматичні твори / Іван Карпенко-Карий; худож. А.С. Ленчик. –Х.: Фоліо, 2006. – 317 с.

До книги ввійшли кращі драми та комедії - ”Мартин Боруля ”,”Сава Чалий”, ”Безталанна”,”Хазяїн”, ”Сто тисяч ”.

Майстер драми: драматичні твори І. Карпенка-Карого: навч. посібник. – К.: Грамота, 2004. – 496 с.

До книги ввійшли соціально-побутові та соціально-психологічні драми, сатиричні комедії Івана Карпенка-Карого.

 І.К. Карпенко-Карий // Корифеї українського театру. Матеріали про діяльність театру корифеїв. – К.: Мистецтво, 1982. – С. 189 – 209.

Заболотна В. Той самий Тобілевич / В. Заболотна // День. – 2005. – 16 верес. (№168). – С. 20.

Де я – там і буде Вітчизна

 

Оксані Забужко - 55

19 вересня виповнюється 55 років Оксані Стефановні Забужко - українській поетесі, письменниці, літературознавцю, публіцисту. У своїй творчості авторка приділяє багато уваги усвідомленню української ідентичності і при цьому часто користується  методологією фемінізму та постколоніалізму.

Народилася Оксана Забужко 19 вересня 1960 року у Луцьку в родині філологів. 1968 року переїхала з батьками до Києва.

Друкуватися в літературній періодиці почала з 1972 року (вірші).Закінчила: Київську середню школу №82 (1977), філософський факультет Київського університету ім. Шевченка (1982) та аспірантуру при кафедрі етики і естетики цього ж університету (1986). 1987 року захистила дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» на звання кандидата філософських наук.

В 1986 - 1988 роках викладала естетику та історію культури в Київській консерваторії ім. Чайковського. З 1988 р. - співробітник Інституту філософії Академії Наук України. В 1992 - 1994 рр. перебувала в університетах США (Пенсильванському, Гарвардському, Пітсбурзькому) як «запрошений письменник» та Фулбрайтівський стипендіат. Від 1996 р., коли було видано «Польові дослідження з українського сексу» в Україні та «A Kingdom of Fallen Statues» у Канаді, провадить кар’єру професійного літератора.

Має низку громадських навантажень — Віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні та за кордоном.

В Україні Забужко від 1996 року (від часу першої публікації роману –“Польові дослідження з українського сексу”) залишається найпопулярнішим україномовним автором. Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Твори Оксани Забужко перекладені  російською, англійською, угорською, чеською, польською, німецькою, фарсі, шведською, італійською, румунською мовами.

Бібліографія:

Проза: 

Музей покинутих секретів (2009)
Сестро, сестро: повісті та оповідання (2003).

Казка про калинову сопілку (2000)

Польові дослідження з українського сексу (1996)

Інопланетянка (1992)

Поезія: 

Вірші: 1980 – 2013 (2013)
Друга спроба: вибране (2005)

Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980-1998 (2000)

Kingdom of Fallen Statues (1996)

Автостоп (1994)

Диригент останньої свічки (1990)

Травневий іній (1985)

Автор багатьох філософсько-літературознавчих праць. Серед яких «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007), «Шевченків міф України» (1997), «Філософія Української ідеї та європейський контекст: франківський період» (1992).

За матеріалами:

https://uk.wikipedia.org/wiki; http://zabuzhko.com/ua/index.html

В бібліотеці ім. М.В. Гоголя можна ознайомитись з такими творами О. Забужко:

	Забужко О.С. Диригент останньої свічки : поезії / Оксана Забужко. – К.: Рад. письменник, 1990. – 143 с. Піднімаючи глибинні пласти духовної культури, історичної пам’яті, лірична героїня розмірковує про збереження людського в людині.
	Забужко О.С. Польові дослідження з українського сексу : роман / Оксана Забужко.  – 7-ме вид. – К.: Факт, 2004. – 176 с. Відкритість і щирість оповідачки створюють особливий сповідальний настрій роману, що поєднується: з глибоким критичним аналізом процесів в українській літературі, культурі та суспільному житті. Думка, що в умовах несвободи нація вироджується, червоною ниткою проходить крізь увесь твір. Тому традиційні чоловічі функції перебирає на себе жінка, яка просто повинна бути сильною та підтримувати слабких українських чоловіків.
	Забужко О.С. Сестро, сестро: повісті та оповідання / Оксана Забужко. – 2-ге вид. – К.: Факт, 2005. – 240 с. Книгу вибраних повістей та оповідань О. Забужко, поруч із раніше надрукованими, складають твори, що вже встигли завоювати любов читачів і визнання критиків.
	Забужко О.С. Шевченків міф України:спроба філософського аналізу / Оксана Забужко. – К.:Абрис,1997. – 144 с. У чому все-таки причина загадкової абсолютності постаті Шевченка в українській духовній культурі? На який образ себе - запрограмував він Україну своїм міфом, у культурі Нового Часу типологічно найближчим до кантівського? На ці та інші питання шукає відповіді Оксана Забужко в своїй книжці.
	Забужко О.С. Notre Dame d’Ukraine : Українка в конфлікті міфологій / Оксана Забужко. – К.:Факт, 2007. – 639 с.  Ця книга - підсумковий плід багаторічних роздумів письменниці — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки».

Йому завжди боліла Україна

(До 135-річчя з дня народження В. Виннченка)

Бути українцем – це значить бути постійно

 в стані доказування свого права на існування.

(В.Винниченко).

 В липні 2015 року минає 135 років з дня народження Володимира Кириловича Винниченка – українського політичного і державного діяча, письменника, прозаїка, драматурга, публіциста.

Народився В.К. Винниченко  26 липня 1880 року в Єлисаветграді у селянській родині. Після закінчення гімназії у 1900 році він вступив на юридичний факультет Київського університету. За проводження пропаганди 1903 року був заарештований, виключений з університету й ув’язнений до одиночної камери Лук’янівської в’язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції, де і помер в 1951 році.

Постать Винниченка – протирічна, парадоксальна. До кінця 20-х років XX ст. його ім’я голосно звучало в Україні, а потім було викреслене, спаплюжене. У 1909 р. Михайло Коцюбинський  писав: «Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Знов про Винниченка». У дореволюційний період (до 1917 р.) письменник написав оповідання і романи «Заповіти батьків», «Чесність з собою», «На терезах життя», «Кирпатий Мефістофель», в яких відобразив людину у складних суспільних і внутрішніх протиріччях початку ХХ ст. В цей же час написані п’єси «Дисгармонія», «Великий Молох», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» та ін . В еміграції написав перший в українській літературі утопічний роман «Сонячна машина». Після смерті письменника було знайдено його романи «Вічний імператив», «Прокаження, або лепрозорій», «Конкордизм», «Поклади золота», «Слово за тобою, Сталіне», в яких письменник відображав післявоєнний світ зі своїм баченням його демократичного перетворення. Загалом естетиці письменника притаманні риси переходової доби - від реалізму до модернізму, стимульованого європейським мистецтвом. Його творчий світ нового українського «неоромантизму» увібрав соціальний критицизм, аналіз історичних та соціально-політичних обставин, об’єктивне повіствування, авторську оцінку дійсності, використання елементів поетики імпресіонізму та символізму.

Творча спадщина В. Винниченка налічує більше 50 оповідань, 15 романів і повістей, близько 20 п’єс, публіцистичні, мемуарні твори.
В фондах бібліотеки ім. М.В. Гоголя можна ознайомитись з такими творами письменника та літературою про нього:

	Винниченко В.К. Вибрані твори / В.К. Винниченко; передм. Л.С. Дем’яновської. – К.: Грамота, 2005. – 926 с. До книги ввійшли кращі твори з багатогранної творчої спадщини Володимира Винниченка. Яскраві,позначені глибоким психологізмом, вони стали надбанням української літератури після багатьох десятиліть заборони.
	Винниченко В.К. Вибрані твори / В.К. Винниченко; передм. А. Гуляка. – К.: Сакцент Плюс, 2005. – 256 с. До вибраних творів класика української літератури увійшли найвідоміші повісті та оповідання, у яких з високою художньою майстерністю відтворено соціальні типи і суспільно-політичні процеси початку ХХ століття.
	Винниченко В.К. Краса і сила / В.К. Винниченко; передм. О.І. Дзеверіна. – К.: Дніпро,1989. – 752 с. До цієї збірки увійшли ранні оповідання письменника, що зникли з нашого культурного обігу більш ніж на п’ятдесят останніх років.
	Винниченко В.К. Записки Кирпатого Мефістофеля: роман, повість, оповідання, п’єса / В.К. Винниченко. – Х.: Фоліо, 2006. – 382 с. Головний герой роману ”Записки Кирпатого Мефістофеля” Яків Михайлюк наче не живе, а грає в життя. Але одного дня гра закінчується і йому доведеться обирати між коханою дівчиною і власною дитиною. І вибір цей аж надто серйозний. До книги також увійшли оповідання “Момент” і “Федько-халамидник”, повість “По той бік” та п’єса “Чорна пантера та білий Медвідь”.
	Винниченко В.К. Сонячна машина: роман /  В.К. Винниченко; післямова П.Федченка. – К.: Дніпро, 1989. – 619 с. Це, по суті, перший сучасний український науково-фантастичний роман, який багато знавців літератури вважають вершиною творчості Володимира Винниченка. Сюжет роману постійно інтригує читача, тримає в стані високої емоційної напруги та естетичної втіхи.
	Винниченко В.К. Оповідання; Слово за тобою Сталіне: роман; Чорна пантера та білий Медвідь: п’єса / В.К. Винниченко. – К.: Наук. думка, 2001. – 440 с. В романі "Слово за тобою, Сталіне" з промовистим підзаголовком "Політична концепція в образах", В. Винниченко зробив спробу дати свій власний сценарій розгортання подій світової історії в найближчому майбутньому.
	Винниченко В.К. Лепрозорій: роман /  В.К. Винниченко; післямова Г. Сиваченко. – К.: Знання, 2011. – 382 с. Цей роман пройнятий розчаруванням у соціалістичних ідеях ленінського штибу. У “Лепрозорії” в яскравій художній формі втілено ідею конкордизму як способу порятунку людства.
Книги, що розповідають про життєвий шлях та творчість В.К. Винниченка
	Панченко В.Є. “Бо я - українець”: літ. портрет Володимира Винниченка / В.Є. Панченко. – К.: Веселка, 2003. – 37 с. Саме про В. Винниченка – видатного письменника і політика початку ХХ століття, розповідає доктор філологічних наук В.Є. Панченко.
	Панченко В.Є. Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості: Книга розвідок і мандрівок / В.Є. Панченко. – К.: Твім інтер, 2004. – 288 с. Книга розвідок і мандрівок є спробою з максимальною точністю “реставрувати” перипетії біографії Винниченка часів його бурхливої молодості. А водночас це подорож у творчий світ талановитого прозаїка і драматурга.
	Погорілий С. Неопубліковані романи Володимира Винниченка / С. Погорілий. – Нью-Йорк, 1981. – 212 с. Ця праця про В. Винниченка написана на основі джерельних, часто неопублікованих і невідомих не тільки для читачів, а й для дослідників-славістів матеріалах.